My_coach.pro

Капець, коли дивишся на зміни в собі, здається, що нічого сильно не змінилося. Але коли бачиш, як ростуть діти, то розумієш, що час іде. Просто зміни, які бачиш щодня, не так помічаються, хоча вони відбуваються.

У березні був рік цьому красунчику. А найстарша донька моєї іншої сестри — моя племінниця та хрещениця — цього року вже закінчує 9 клас 🫪 Коли це сталося?

Google нагадав фото з 2019 року, коли Настя була ще у 2 класі (останнє фото) , а Тимофієві було 1 і 2 міс(4,5,6 слайд у каруселі ) 🥹

Все таки, гарна функція у Гугл цих нагадувань 🔥

Неділя.

Київ після нічного страшного обстрілу😩

Я не потрапила на Оствицю зустрічати світанок під піаніно, бо не знайшлося таксі. З самого ранку тріщить голова, а емоційно розносить через різні особисті причини.

Добре себе знати.

Я ніколи не прибираю та не перу в неділю. Я зі святої Галичини, і для мене неділя — це день, коли вже все чисто, тихо, по-сімейному, коли готується щось смачніше, ніж посеред буднів. Але вчора було навчання цілий день, потім кава з подругою на кілька годин — і вдома нічого не робилося.

Я давно ок із традиціями, які підлаштовані під мене, але знаю: порядок вдома — це для мене якийсь порядок і всередині мене. Тому в той час, коли за годинником коли в церкві мало би вже відправитися, я замінила постіль, закинула прання, запустила пилосос і посудомийку, а сама взяла книжку та пішла читати на вулицю, поки ще немає спеки.

Стало легше.

На вулиці ще прохолодно. За трохи я повернуся додому в чистоту, на вечір доставлять готову їжу, а для тривожності тепер залишилося місце хіба на те, щоб зробити хоча б частину роботи, яку планувала на неділю.

Який висновок? Немає. Або, можливо, ви для себе тут щось знайдете й заберете у своє життя.

Бо я далі рефлексую над тим, як це — коли я просто говорю про себе. Говорю багато і про все, що мені хочеться. Коли я в певній мірі егоцентрична і не думаю про те, чи є тут якась користь для того, хто витратить свій час, щоб усе це прочитати.

Мені дуже важливо бути корисною. І я дуже добре вмію це робити. Але значно гірше вмію просто бути — без функціональності. Тому ось я — зсередини, коли це просто я

«… аби найзвичайніша подія стала пригодою, треба, аби досить, щоби її розповіли. Ось що збиває з пантелику: кожна людина завжди оповідає історії, живе в оточенні своїх і чужих історій в все бачить крізь їхню призму. І своє життя теж виладнує, мов оповідь.

Але треба або жити, або розповідати.»

Жан Поль Сарт «Нудота»

Люди часто шукають себе. Але цікавіше інше: а наскільки добре ви знаєте ту версію себе, якою вже є?

Прочитала сьогодні фразу в книжці: «Той, хто живе серед людей, вчиться бачити себе в дзеркалі очима своїх друзів». І тоді питання: а якими очима ви дивитеся на себе?

Я багато думаю про те, ким і якою хочу бути. Але певний час це не вдавалося — був період глибокої внутрішньої кризи. Зараз відчуваю, що повільно з неї виходжу. Стає легше “дихати”. Я почала помічати в собі нові реакції, іншу поведінку, спосіб мислення, прийняття рішень і навіть реалізацію дій.

Сьогодні планувала поспати довше. Але звички — сильна річ: 6:30 підйом. І, не встаючи з ліжка, прийшло натхнення рефлексувати. Зараз 10:50 — я досі не снідала і не була в душі, зате прийшла до кількох думок.

Одне з них: у період кризи критично важливо, хто поруч із тобою. Люди, які можуть “побачити” в тобі тебе справжню — за всіма страхами, тривогами, сумнівами і слабкістю. Бо те, як із тобою комунікують, що відзеркалюють — напряму впливає на те, що ти про себе “збираєш” у найкрихкіші моменти. А з цього вже будується все інше: твої рішення, дії і життя вцілому.

І тут трохи сумно думати: а що було б, якби поруч були інші люди? Чи відчувала б я те, що відчуваю зараз?

Я відчуваю себе впевненою, сміливою і більш цілісною. Хоч і крихкою — бо це новий стан, і інколи є “відкати” назад 😄І важливий момент: щоб я могла так себе відчувати, люди поруч не просто говорили, якою мене бачать — вони пояснювали це на конкретних прикладах. Чому саме так. У яких діях це проявляється.

І через це я змогла прийняти: так, я така. Хоча в моєму внутрішньому світі я довго цього не бачила — бо фокус був на тому, що не вдається, чого не вмію і не маю. Однією з таких людей був мій психотерапевт. Це був свідомий вибір: людина, якій я довіряю, підхід якої мені відгукується.

І лише через рік регулярної роботи (4сесії/міс) я змогла по-справжньому усвідомити глибину змін. Хоча в процесі я розуміла, як це працює і відчувала ефект але зараз стало видно масштаб.

І якщо повернутись до головного: реальні зовнішні результати майже завжди стоять на внутрішній роботі. А вона потребує часу, зусиль, якісного оточення і чесності з собою♥️

Жан-Поль Сартр
Французький філософ і письменник

📚 «Нудота» найвідоміший з його художніх творів, написаний у 1938 році, під час перебування Сартра в Гаврі. Деякі критики називають «Нудоту» найкращим романом письменника.

Читали ?

📚Жан-Поль Сартр “Нудота»

Поділюся своїм відкриттям і водночас особистим досвідом.

З осені 2025 року я не провела жодної коуч-сесії. І вже понад 8 місяців сама не в коучингу як клієнт. І на це є причина.

Саме вона пояснює, чому я часто кажу: коучинг — не для всіх і не завжди.

У мене був період, коли я втратила опору. Найскладніше — у мене не було цілей. Не тому, що я не хотіла їх мати. Я не могла їх сформувати. Як би не намагалася щось придумати, зібрати чи «сконструювати» — не виходило. Те, що раніше працювало, перестало працювати.

Коучинг добре працює з формуванням цілей, перезбіркою, пошуком напрямку, структури й руху вперед. Це один із найчастіших запитів у ньому, і він справді в цьому сильний. Але коли одночасно немає і цілей, і внутрішнього ресурсу — ефективність будь-якого інструменту сильно залежить від контексту. Це не про те, що коучинг не працює. Швидше про те, що іноді є більш базові точки входу.

Колись коучинг дуже мене підтримав, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Я також працювала з такими запитами клієнтів і знаю його ефективність зсередини. Але в період, коли почало руйнуватися багато того, що я будувала роками, він не дав мені опори.

Я пробувала продовжувати:
шукала цілі, збирала себе, поверталася до звичних інструментів, намагалася зрозуміти, чого хочу і куди рухаюся. Але це не працювало.

Можливо, свою роль зіграло і те, що я знаю метод зсередини — і мені було складно повністю перейти в позицію клієнта та відпустити контроль.

У той час у мене вже був психотерапевт. І в певний момент я залишилася тільки в терапії — і досі в ній. Паралельно глибше занурююся в психологію для себе.

Я не зневірилася в коучингу. Я знаю його силу й ефективність. Просто в той період він не став для мене опорою.

Я також ще раз переконалася: не завжди потрібно «дотискати» себе до цілей і мотивації. Є стани, де це не працює. У такі періоди мене підтримували базові речі:
спорт, сон, читання, холодний душ, люди поруч, прогулянки, події, маленькі спроби щось тестувати і спостерігати за своїми реакціями. Я намагалася не змушувати себе рухатися силою. І, мабуть, найважливіше:

Продовження в коментарі ⤵️

Так дивно, бо вчора була на практиці з 🧘🏻‍♀️йоги і дуже рідко зараз думаю про щось інше, окрім самої практики. Але цього разу зловила себе на думках про безпеку та комфорт у взаємодії з тренером.

В мене досвід в йозі приблизно з 2014 року і тренерів я мала не одного. І якщо дивитися на це не тільки як учасниця практик, а і як людина, яка працює з потенціалом та цілями інших — я все частіше помічаю одну річ.

Безпека — це не “додаткова цінність”. Це база.

Про неї багато говорять: безпечне середовище, контакт, партнерство в коучингу. Але мені здається, що це рідко “продається”. Частіше хочуть швидких результатів: гроші, зміни, трансформації.

Але без базового відчуття безпеки ці результати просто не стають можливими.

Без моментів, де на тебе не тиснуть “як правильно”, не підганяють під чужий темп і не міряють глибину процесу за своїми критеріями.

Я дуже чітко бачу це навіть у тілесних практиках.

Нещодавно була на практиці в іншому просторі — і зловила себе на тому, що не можу розслабитися і “піти в процес”. Ніби все ок, але тіло постійно в напрузі, увага розсіюється, музика за голосно, контакт з собою не відбувається.

І навпаки — є місця, куди хочеться повертатися, навіть якщо це довше і менш зручно логістично.

І різниця для мене не в естетиці чи зручності.

Різниця в відчутті:
коли ти можеш бути в процесі у своєму темпі,
коли є м’яке ведення,
коли є відчуття опори — і фізично, і психологічно.

І це знову повертає мене до однієї думки:

безпека — це не бонус. Це умова, яка або відкриває можливість глибини, або повністю її блокує.

Фото з моєї ♥️ студії
3-тє фото - це я іноді практикую шавасану на цвяхах [добровільно] 😆
а мені цікаво:

Як ви для себе визначаєте “безпечний простір” у роботі з тренером/коучем/викладачем?
І чи впливає це реально на ваш вибір і результати — чи це більше “приємний плюс”?

Я дуже сильно пишаюся собою — тим, ким я є сьогодні, і тим досвідом, який прожила до цього [18.04.26] моменту, щоб це стало для мене можливим🌿

18.04.26 я провела вебінар в рамках проєкту ICF 🇺🇸🇺🇦

Готувалася до нього заздалегідь — ще місяць тому в мене вже був текст і структура.
Але за пару днів до етеру я сіла це перечитувати та готувати презентацію — і мене накрила тривога.

Було відчуття, що все не те.
Що це неякісно, одна вода, не має цінності, це все і так зрозуміло 😶‍🌫️

Декілька днів я тривожилася і пробувала щось міняти, відкладала все до останнього вечора. А в останній вечір просто записалася на стречінг. Розімʼяла тіло, потягнулася, переключилася, подихала🧘🏻‍♀️
Бо відчула, що в голові вже немає ресурсу, а в тілі — суцільна напруга. Якщо ви подумали, що на наступний день я не тривожилася — канєшно, що ні.

В день вебінару теж все склалося неідеально.
В мене перенесло з минулої суботи навчання з психології, офлайн, де половина навчання - це груповою терапія. Там такі анпакіеги пішли тем, що я ледь вивозила всі ці всі емоції разом. Але сталося, мабуть, те, що стається з затиснутим м’язом: щоб його розслабити, треба спочатку напружити. Тому після чергової історії в групі я просто відчула, як після піку я видихнула і ніби розслабилася.

Після я приїхала додому, не встигла прогнати презентацію — зайшла і все понеслося.

(продовження в каруселі)